Колись бувало, ніяково вголос
Назвати речі, чим вони і є.
Мінявся світ, моє найближче коло
Від сьогодення теж не відстає.
Буремні дні крадуть відбиток часу.
Біжать роки, як злива дощова.
Мій голос все гучніше на терасі,
Бо я давно не квітка польова.
У синій вазі колос золотистий
Жадає крапель сивого дощу.
У кожного свій поступ особистий,
Я свій знайшла і вже не відпущу.
Мене війна навчила говорити,
Гаряче серце й душу лікувать.
Йди, обійму тебе, то будем жити,
Кохати й ні про що не забувать.
Об использовании материалов сайта.
©amaliaehnsh Copyright: Амалия Энш, 2022