Маленький Бог іде в самотню ніч
Шукати ключ знов втраченої віри,
Бо людям зле, вони ревуть, мов звірі,
І нищать, й моляться, що дивна річ.
Маленький Бог крокує по степах,
Де чорний вітер, мов кінжал у спину.
Спекотна мла, хтось обійняв дитину,
А той — кота. Колишаться жнива.
І сонце заблукало, не знайти
Ані стежинки під гарячим небом,
Ні крапельки води, ні крихти хліба,
Хто знає, скільки треба ще йти.
Маленький Бог занурюється в степ,
Він був колись земним казковим краєм.
Тепер реве і стогне, і палає,
Чорніший із усіх мирських халеп.
А люди нищать й моляться, дива!
І просять всемогутності для себе.
Бог розуміє, звісно, ті потреби,
Проте втрачає разом всі слова.
Він тихо йде босоніж за ключем
Шукати віру в думах потаємних,
В тузі бажань земних і нездійсненних,
Крізь стіну болю і повз людський щем.
Ніби не вистачає молитов,
І раптом хтось співає, Алілуйя!
Закохані в життя і правду двоє
Тримають зброю: віру і любов.
Об использовании материалов сайта.
©amaliaehnsh Copyright: Амалия Энш, 2023